• Русский
  • Україна

Свадьба в Виннице

Словарь свадебной лексики

Волосся

Волосся - символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил; енергії, вогню, плодючості, здоров'я; символ скорботи, трауру; обстрижене волосся - символ покритки /стриги/, втраченого дівоцтва, цнотливості; "народження-смерті"; вічної пам'яті; оберіг.
Волосся - багатозначний символ. Волосся на голові символізувало духовні сили людини, і водночас - ірраціональні космічні сили та біологічні інстинкти.
Автор Словника символів Х.Е.Керлот зазначає, що волосся означає енергію, плодючість. Густа шевелюра означає життєвий порив, радість життя, духовний розвиток. В індуїзмі волосся символізує "силові лінії" Всесвіту. Втрата його означає падіння і бідність. Водночас добровільне постригання, напр., у ченці, означало відмову від усіх земних втіх, абсолютний аскетизм. У Малій Азії саме їм жерці і жриці приносили в жертву своє волосся. За міфами, Самсон втратив сили, коли його обстригли, тобто позбувся підтримки богів.
За даними О.М.Афанасьєва, "стародавньою поетичною мовою трави, квіти, кущі та дерева називались волоссям землі". Люди одухотворювали землю, вважаючи сушу тілом, каміння - кістками, воду - кров'ю, а рослини - волоссям велетенської істоти. Тому-то у народних казках саме щітка /гребінь для волосся/, кинуті героєм, перетворюються у рівний ліс: із кожної волосинки виростає дерево. Отже, у казках волосся - символ енергії, плодючості, буйної рослинності.
У давнину на Русі-Україні категорично заборонялося заміжній жінці "світити волоссям". Одним із найганебніших вчинків було зривання хустки із голови жінки. Це зумовлено віруванням в те, що, вийшовши заміж, дівчина переходить під владу чоловіка, який заволодів її косою, а отже - честю. Тому з'явитися перед чужим без хустини означало зрадити своєму чоловіку.
Найганебнішим на Україні для дівчини було колишнє насильне обстригання, яке символізувало неславу за втрату вінка, цнотливості. Така дівчина звалася "стрига" або "покритка", бо їй хлопці за зраду відтинали волосся, їй заборонялося ходити із непокритою головою. Очевидно тому, що волосся, коса зокрема, /див. Коса/ були символом незайманості, святості.
Одним із стародавніх символічних ритуалів був обряд пострижин. За даними Геродота, скіфи, гіперборейці стригли волосся на ознаку трауру. Дівчата перед шлюбом обтинали коси і жертвували їх богині Артеміді. У багатьох народів категорично заборонялося це робити, щоб не потрапити під вплив демонічних сил.
На Русі-Україні лише воїни /за свідченнями В.Колесова /"повністю збривали волосся, присвячуючи своє життя і життєву силу Перуну". Візантійців дуже вразила зачіска князя Святослава. На виголеній голові був лише жмут волосся на маківці /подібний до запорозького "оселедця"/.
Пострижини проводили, коли дитині виповнювалося 3-5 років і символізували перехід її в "отроцтво". На думку І.Снігирьова, цей обряд розглядали як щось аналогічне хрещенню.
У Білорусії колись жінки ткали собі саван із власного волосся, а на могилу прив'язували косу із куделі. Отже, образ пострижин символізував і жертву богам, і поняття "народження-смерть". Відгомін про цей язичницький звичай знаходимо у постриганні допризивників, що йдуть в армію. Існував також звичай зберігати волосся у медальйонах як символ вічної пам'яті. Історії відомий факт, коли Павло Грабовський зберіг пасмо волосся своєї коханої Надії.
У християнстві вистригання волосся у дитини є одним із елементів обряду хрещення.
У фольклорі є чимало образів золотокосих царівен, золотогривих коней. Волосся символізувало вогонь, сонце, силу, красу.
О.Потапенко.

Вінок

Вінок - символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху; скорботи, смерті; могутності, миру; Сонця; влади; цнотливості, молодості, дівоцтва.
Вінок має подвійну символіку. Це або увінчання шаною кого-небудь як переможця чи тріумфатора, або знак скорботи за померлим чи загиблим. Усі інші значення зводять, очевидно, до цих основних.
У часи античності вінок /лат. corona/ одягали як бенкетний або застільний атрибут, котрий символізував щастя та талант. Таку функцію вінок виконував, коли при його допомозі прикрашали священні предмети та об'єкти, котрим поклонялися. Оратори одягали його під час своїх промов. Вінком нагороджували тих, хто відзначався на війні. Згодом він служив символом службової відзнаки. Звідси походить КОРОНА, символізуючи владу сеньйора або короля.
Обидва значення символу притаманні вінку нареченої. Її прикрашали вінком - як знаком чистоти і незайманості, але разом з тим він означав і смерть попереднього життя та відродження нареченої в іншій якості. У традиціях Заходу наречена обов'язково одягала фльордоранж, тобто вінок, в який упліталися штучні білі квіти. Цей звичай був запозичений у арабів, де вінок з квітів апельсину /оранж/ символізував родючість.
Увінчання особливо було поширене у Давній Греції та Давньому Римі. У греко-римській традиції вінок з квітів є діадемою Флори; з глоду або вербени - символізує весілля, з дубового листя - нагороду за врятування життя, з трави - нагороду римському воїну або рятівнику життя людини. В Греції вінком нагороджували переможців:"Олімпійських - з гілок маслини; істмійських - із соснових гілок; німейських - із петрушки" /Купер Дж. Энциклопедия символов. - С.33/.
У наш час заведено увінчувати почесним лавровим вінком /лаврами/ переможців світових чемпіонатів, а також велосипедних гонок. За уявленнями древніх греків, саме лавр міг зняти провину з убивці та наділити пророка даром передбачення. Лавровим вінком увінчували учасника урочистого хорового ходу.
У Римі лавр став символом могутності, перемоги, миру. На полководців, на честь яких робили тріумф, вішали /одягали/ лавровий вінок у храмі Юпітера.
Пізніше лавровий вінок присуджували переможцям поетичних змаганнь. Звідси виникло слово "лауреат".
В Україні вінки мали солярну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Івана Купала дівчата кидали вінки у річку, шоб дізнатися про свою долю, свого судженого.
Вінки із стрічками протягом століть використовувалися століттями під час весілля. Не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пов'язаних із вінком: загубити вінок - втратити дівочу честь; як у вінку - дуже гарно; вінчатонько - маленький вінок. Як правило, дівочий вінок плели з квітів барвінку, маку, білого ромен-зілля, синіх волошок, чорнобривців, дикої рожі тощо.
У народі вінки вважали надійним оберегом від усякої нечисті. Напередодні купальських, Зелених свят дівчатам належало вплітати поміж квітів полин, любисток, часник, які мали уберегти від мавок, упирів. Весільні вінки, за віруваннями, охороняли і від поганого ока.
Український віночок. Найулюбленішою прикрасою кожної дівчини був вінок. З ранньої весни до пізньої осені квітчали дівчата свої голови цим дивним створінням природи і рук людських. Цей своєрідний витвір мистецтва був начебто книгою душі дівчини. І кожен допитливий чоловік міг безпомилково визнати по ньому, що коїться на серці володарки цього віночка. Мовою символів, якими були квіти вінка, представниці прекрасної статі виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення. Віночок - не лише "знавець душі". Він ще "знахар душі", бо в ньому є чаклунська сила, що знімає біль і волосся береже.
До віночка впліталось багато різних квітів. Переважна більшість із них широко використовувалась в народі як лікарські. Це деревій, звіробій, волошки, ромашки, цвіт і ягоди калини, барвінок, мак та ін. Почесне місце у вінку належить барвінку /див. Барвінок/. Він - символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ життя, безсмертя людської душі. Він прикрашає весільний вінок, груди нареченого, гостей, весільний коровай. З метою охорони до весільного вінка нареченої вплітали також полин-"траву над травами", один із найсильніших оберегів, мак-видюк, м'яту-руту.
Влітку віночок сплітали із набору різних трав і квітів, а останнім у році був вінок із золотавого й червоного листя.
Кожна квітка у вінку мала своє значення. Так, цвіт вишні та яблуні символізував материнську відданість і любов, ромашка - символ дівочої цноти і чистоти, незайманості, хміль - гнучкість і розум і т.п.
Жила у народі наука плетіння вінка. Важливо було знати, як і коли плести, як зберегти квіти у вінку, яке зілля з яким має сусідити і т.п. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти "нечистого" зілля, як-от листя папороті, цвіт вовчих ягід, дурман, гірчицю, осот, осоку та ін. Перед виплітанням вінка квіти "очищали".
Збережімо наші вінки-вінчатонька, бо вони - пелюсткова душа, цвіт української нації!
Ю.Мільошин, В.Куйбіда.

Подробнее...

Вишиванка

Вишиванка - символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг.
Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові - нареченому, чоловікові, хлопчикові; дівчині, заміжній жінці.
Виготовлялися з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто-густо збігається із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків /датують їх VI ст./ ідентифікуються з узорами вишиванок XVIII -XX ст.. Щоправда, символіка вишивки часто-густо складалася з двох частин: історичної /родової/ і прогнозуючої /загадування майбутнього, продовження роду/.
На вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні /вважаються найдавнішими/, рослинні, зооморфні /тваринні/. Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Скажімо, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою /качалочкою/ подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивався навскісними лініями у вигляді завитків /"баранячі роги"/. В орнаментах переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого /золотого/. Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах; силу, міць; зростання; часом - запліднення тощо /слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки/. Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов'язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, між народженням та смертю /дві лінії/.
Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії.
Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових /козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін./. За традицією, дівчина, готуючи придане, мала вишити своєму нареченому сорочку:
Шовком шила, шовком шила, золотом рубила.
Та для того козаченька, що вірно любила.
Сорочка /особливо чоловіча/ була символом кохання, вірності, невірності. В давньому замовлянні сказано:"Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був", звідки видно, що "білий - милий".
У деяких народних піснях, як зауважував О.Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень:
Ой коби я була знала, що я твоя буду,
Випрала би-м сорочечку від чорного бруду
/тобто: покохала б, поєдналася з тобою за
умови обов'язкового майбутнього заміжжя/;
Заковала зозуленька на жовтім пісочку.
А хто ж мому миленькому випере сорочку?
У другій половині XIX ст. в європейській фольклористиці широко обговорювався сюжет про графа, котрий потрапив у полон до невірних, і про його дружину. Біла сорочка, що її дала дружина чоловікові, - символ вірності: поки сорочка біла, доти жінка вірна.
Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що не завжди чумак погоджується на любовні стосунки з випадковими особами жіночої статі /в піснях це переважно дівчата або молода шинкарка-здирниця/, не дозволяє якій-небудь "прати сорочку", хоч вона й не біла, бо "сьома неділя". Таким чином, чумак зберігає вірність коханій дівчині, до якої має повернутися.
Сорочка-вишиванка оспівана, зображена в різноманітних жанрах народної творчості /в тім числі - жартівливих, пародійних/, сучасними поетами. Вона є символом українця загалом і України зокрема, проте в XХ ст. престиж вишиванки як одягу занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій.
М.Дмитренко.
Подробнее...

Білий /колір/

Білий /колір/ - символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу.
Білий колір був сакральним і глибоко символічним у багатьох народів світу. Хетти, кельтські друїди носили білий одяг. У євреїв священники й миряни одягали у дні релігійних свят біле вбрання. Водночас білий колір символізував смерть. На Сході, у слов'ян покійника загортали у білий саван. У давнину на Україні померлого відвозили в останню путь саме на білих волах /див. Віл/.
Світова міфологія містить одне із найголовніших протиставлень "чорне-біле", що символізує негативне та позитивне, два світи, Близнюків. "За Геноном, - вказує Х.Е.Керлот, - у його "Володарі світу", білий колір репрезентує духовний центр, Туле /Thule/, так званий "білий острів", в Індії він співпадає з "країною живих" /Словарь символов. - С.557/. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні. М.Попович вказує, що в індоєвропейців білий колір символізував жерців, схід, золото, небо, світло /Світогляд давніх слов'ян. - К., 1985. - С.58-61/.
Мовознавці стверджують, що на Україні-Русі слово "білий" первісно означало "блискучий, прозорий, невидимий", а пізніше - "чистий та світлий".
Для українців білий колір - споконвіку священний. Про це свідчить ім'я древнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців "біле" пов'язувалося із Божественним, чистим, взагалі світом, красою, душевністю та ін. /Пор. "білий світ", "білозір"/красень/, "білий день", "біле полотно", "біле личко", "білі хати", "білі вишні", топонімічні назви Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін.. Професор С.Килимник вважав, що чорно-білі кольори писанок /див. Писанка/ символізують пошану духів-душ померлих, подяку їм за охорону від злих сил. Практично усі святкові народні обрядодії проводили саме в білому одязі.
У фольклорі, літературі білий колір символізував аналогічні поняття. Напр.:"В степах і могилах на білених росах Високі могили в тривожному сні" /А.Малишко/. Або:"Блакитний мороз стане сивим морозом, Той білим серпом все на сніг пережне..." /І.Драч/.
Г.Потапенко.

Подробнее...

Бджола

Бджола - символ Великої Богині; першопочатку світу, безсмертя; чистоти душі, творчої діяльності, верховної влади; працьовитості, невтомності; у слов'ян-язичників - символ кохання; у християнській традиції - символ старанності, красномовства, святості, непорочності, порядку, бережливості.
Як з'ясував міфолог М.Гімбутас, бджола ще за часів неоліту була одним із втілень Великої Богині. У деяких міфологічних системах символізувала душу, Небо. Емблемою Афродіти /грецької богині вроди і кохання/, а пізніше Діви Марії, а також Деметри Діани виступала саме бджола. У окремих народів Європи вона асоціювалася із потустороннім світом, поява бджолиного рою вважалася поганою ознакою. Зображення бджоли, вигравіруване на гробницях, означало безсмертя, відродження. У індусів бджола на лотосі - символ Вішну. Християни часто порівнювали себе з бджолами, а церкву - з вуликом. Літаюча бджола вважалася душею, що вступає у Царство Небесне.
У християнстві бджола завжди виступала на боці Бога проти злого духу, як провісниця весни, родючості. Існувала легенда про походження бджіл із сліз Ісуса Христа, розіп'ятого на хресті. Українці називали бджолу "святою", ніколи не говорили, що вона "здохла", а лише - "померла" /як про людину/. На Паску потрібно було навіть... вітатися з нею, щоб був багатим взяток. Існувало спеціальне бджолине свято - 17 квітня, день Зосими, коли приказували: "Господи Боже,... благослови і моїм бджолам зачати діло роботи на часті рої, на густі меди, від вологи земної, і від роси небесної, і від всіх зел квітучих" /О. Воропай/.
У давніх слов'ян бджола символізувала кохання, бо поєднувала в собі "солод меду і гіркоту жала" /Порівняйте відгомін цього у вислові "медовий місяць"/. У казках греків, румунів бджолі "приписується участь навіть у самому світостворенні" /Г. Булашев/.
Священне значення бджоли грунтується на легенді, що вона жила колись у раю, просила дозволу у Бога брати з квіток поживу.
В українських колядках бджоли - важливий елемент Світового дерева /див. Дерево світове/. Тобто вони вважались одними із зачинателів Всесвіту:
Серед подвір'я зелений явір,
Під тим явором чорнії бобри,
На восиридку - ярії пчоли,
А на вершечку сиві соколи.
В українській літературі бджола - символ працьовитості, достатку /Г.С. Сковорода. "Бджола і шершень"/, самопожертви, вічного неспокою заради інших. Напр.:
Хміліє мед у вуликах сухих,
Бджола бринить, як промінь віковічно...
Або:
Лиш трутень звик солодкі жерти соти,
Бджола ж для меду й серце віддала.
/А. Малишко/.
За свідченням проф. І.П.Заянчковського, у Польщі та Японії бджолам збудовано... три пам'ятники /!/. До речі, перший рамковий вулик у світі створив славетний український бджоляр Петро Іванович Прокопович.
О. Потапенко, Я. Потапенко.
Подробнее...

Барвінок

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."
Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.
Гой на небі три зірнички,
А на землі три сестрички.
Перша несе гостру голку,
Друга несе нитку шовку,
Третя несе барвіночок
Молодому на віночок.
- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.
Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні:
Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,
Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.
Усі її товарочки будуть мати вінчик,
А у неї коло хати висохне барвінчик.
Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.
В. Куйбіда.

PrettyWoman.dn.ua