Одягу верхнього символіка
Одягу верхнього символіка - це етнічні, соціальні, обрядові, статеві, вікові символи; втілення художнього і культурного рівня майстерності народу; символи естетичних ідеалів нації.
Традиційний одяг виразно розкриває специфіку конкретного етносу, особливості його матеріальної та духовної культури. Український костюм формувався протягом тривалого часу становлення українського народу як нації в конкретних природно-кліматичних, соціально-економічних та побутових умовах. Національний костюм поряд із забезпеченням фізичного існування людини задовольняв її різноманітні соціальні потреби. Завдяки своїй символічній навантаженості костюм, будучи матеріальним витвором, міг виконувати функції,властиві феноменам духовної культури. Багатоманітність символів та варіантів їх поєднання безпосередньо пов'язана з призначенням костюма. Слід відмітити також, що декоративно-художні прийоми оздоблення костюма значно багатоманітніші не лише в історичному, а й у територіальному плані й здатні виступати символами широкого кола духовних цінностей народу. Символіка народного костюма - важлива складова національних традицій. Знакові функції належать до стереотипів, в яких упродовж віків утілювався досвід поколінь, їхні уявлення про навколишній світ і людину в ньому. Вони стосуються насамперед регламентації буденного, святкового, обрядового костюма, престижності одних і непрестижності інших видів одягу, естетичного вирішення одягу певних соціальних груп, норм і правил користування одягом залежно від віку, статі, сімейного стану, уявлень про межі дозволеного у проявах особистих смаків та уподобань тощо /Українська минувшина. - С. 132-134/.
Історія українського верхнього одягу генетично пов'язана з одягом населення Київської Русі, її культурою. Археологічні знахідки, літописи, пам'ятники дають уявлення про давньоруське вбрання. Так, у літописах та інших письмових джерелах згадуються сорочка, ногавиці, корзно, свита, клобук. Цікаві дані про вбрання здебільшого князів, бояр, дружинників донесли до наших днів іконографічні матеріали ХІ-ХІV століть: фрески, ікони, книжкові мініатюри. Напр., фрески Софіївського собору в Києві зберегли зображення не тільки князівської сім'ї, "характерним елементом вбрання якої був плащ- корзно, а й музикантів, мисливців, зодягнених у вузькі штани та сорочку з поясом" /Українознавство. - С. 156-157/.
Традиційний український костюм ХVІІ-ХІХ ст. суттєво змінився з часів Київської Русі, зберігши при цьому основні етнічні та регіональні риси. Представники кожної соціальної групи /ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці/ відрізнялися не тільки манерою поведінки, а й своєрідністю вбрання. Костюм того часу був свого роду паспортом, що підкреслював приналежність людини до певної соціальної групи. Одяг козацької старшини виготовлявся із дорогої тканини, привезеної із Західної Європи або місцевого виробництва. Він складався із сорочки з тонкого полотна, вишитої шовком, сріблом або золотом; сорочку заправляли у широкі сукняні, шовкові або плисові шаровари яскравого кольору; на сорочку одягався довгий жупан, підперезаний золототканим "персидським" або "слуцьким" поясом; зверху одягався кунтуш або опанча. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи.
На свята одягалися парчові шуби, оздоблені риссю, соболями, горностаями. Важливе місце у костюмах відводилось орнаментам: тканини прикрашали елементами стилізованих квітів, листя, плодів рослин. Характерною рисою українського костюма є його надзвичайна декоративність та мальовничість. Орнаментувався верхній чоловічий та жіночий одяг /жупани, кунтуші, плащі-накидки/, а також сорочки, запаски, очіпки.
Костюм як знакова система містить у собі етнічну, регіональну, статеву, вікову, сімейного стану та соціальну символіку.
Етнічна символіка вказує на належність людини до української нації. Напр., козацький костюм довгий час усвідомлювався як національний, селянське вбрання також вважалося "народним костюмом".
Регіональна символіка передається символами, що належать до числа етнічних, але сприймаються як такі лише певною частиною нації: це особливості окремих видів костюма /напр., на Лівобережжі переважали свити із білого домотканого сукна з клинками "до вусів", а на Правобережжі часто зустрічались коричневі свити "до рясів"/, весь одяг на Полтавщині був довший, ніж на правому березі Дніпра; способи носіння одягу і костюма в цілому / напр., чоловіки в різних регіонах носили сорочку навипуск або заправленою в штани/, а особливо декоративно-художні елементи оформлення костюма.
Статева символіка костюма вказувала на особливості чоловічого та жіночого одягу, що повинні підкреслювати сутність жінки-українки чи чоловіка. Напр., жіночий одяг мав підкреслювати повноту і зріст фігури (як розуміння жіночого ідеалу) за допомогою декоративно-художніх засобів і значного за площею поясного одягу, орнаментованого з переважанням горизонтальних ліній та геометричних фігур, що були символами родючості чи жінки.
Вікова символіка жіночого одягу виявлялася найперше у кольоровій гамі верхнього вбрання /жінки похилого віку носили одяг майже без прикрас, напільна плахта мала рівну кількість червоних і синіх ниток і под.: чоловічий костюм вікові відмінності мав значно простіші: зменшувалась з роками яскравість тонів та контрастність поєднань, вікова символіка підкреслювалась окремими елементами костюма /поясом, шапкою/ та його аксесуарами /люлькою, палицею/, особливостями зачіски, вусами й бородою/. Характерним прикладом у плані сімейної символіки були поховання незаміжних чи нежонатих людей у весільному вбранні. Українці вірили, що кожна людина повинна пройти основні етапи свого суспільного життя, а одяг виступав як найвиразніший їх символ. Як засіб соціальної символіки важливу роль відігравали яскраві тканини, з якої пошитий одяг, багатство оздоблення одягу як буденного, так і святкового. У народних прислів'ях та приказках народ влучно відобразив таку соціальну диференціацію українців: "Хоч поганий, та в жупані", "Убрався в жупан і дума, що пан", "Не всякого пана пізнаєш без жупана", "Отакі наші вжитки: ні кожуха, ні свитки", "На свиті стільки лат, як на селі хат", "Якраз Савці свитка, та тільки рукавів нема".
Обрядову символіку костюма часто виражали окремі його компоненти: хустка або рушник на сватанні, крижмо на родинах, біла або чорна хустка на похороні. Особливою магічною силою володіли речі, виготовлені власними руками. Напр., молода дівчина сама шила сорочку нареченому. Роль обрядового символа виконувала кольорова гама одягу /напр., у весільному костюмі домінував червоний колір/.
Обрядова символіка костюма - ознаки, які відображають широкий спектр духовних традицій народу, його світоглядних уявлень та норм обрядової поведінки. Обрядова функція одягу виявилася у специфічних способах його використання. Так, при виконанні багатьох ритуальних дій носили одяг навиворіт, інколи перевдягалися в костюм протилежної статі або незалежно від пори року носили хутряний одяг. До обрядової символіки відносять також ритуальне оголення, яке символізувало дві протилежні тенденції: зближення людини з нечистою силою і водночас захист від неї. Стабільність способів забезпечення обрядових функцій одягу сприяла перетворенню деяких із них на етнічні символи. /Українська минувшина... - С.137-138/.
Верхній одяг відрізнявся від натільного, нагрудного значною різноманітністю.
На більшій території України були поширені свити /свита "до двох вусів", свита-латуха, свита-куцина/. Шились вони із білого або сірого сукна довжиною до колін і нижче.
Жупан - давній тип слов'янського верхнього одягу. Його шили із темно-синього сукна, він був приталений, мав широкий відкладний комір і манжети. Виготовляли його із дорогих видів тканини /тонкого сукна, парчі/, тому він був символом заможності, приналежності до панівного класу.
Кожух та свита широко використовувались українцями по всій території України і стали символами приналежності до народних мас, самого народу. Щоб підкреслити лібералізм підступного пана, Т.Г. Шевченко говорить до нього так: "У свиті ходить між панами...", а, змальовуючи моральний зріст Яреми від наймита до вільного козака у поемі "Гайдамаки", поет наголошує:
У Лисянці, не в свитині,
У червонім жупані...
У даному контексті жупан виступає символом козацької волі, звитяги, а свитина - підневільного, рабського існування.
Одяг українців, як і природа України, багатий кольоровою гамою, яскравий, барвистий.
Л. Кожуховська.