Гільце і священне дерево. Його приготування. Співи. Приготування вінків. Запросини на весілля.

Покладання вінка на жениха.

Напередодні весілля в хаті молодоі роблять гільце (вільце, ільце); це звичайно буваі рано в п'ятницю.
Гільцем звуть маленьке деревце або велику зелену гілку (зимою беруть для цього шишконосні дерева), що зрубав у лісі сам молодий зі своім дружком у благословенний час, до полудня. У гуцулів це верховіття сосни з трьома колами гіллячок, завше у парному числі. Гільце втикають у хліб і оздоблюють його гусячим пір'ям, маленькими пучечками ріжних квіток, вівсом, калиною, вінкою, рутою тощо, позолочуваними горіхами, яблуками (символ родючости), кольоровими стрічками та запаленими свічками. Ставлять його на стіл у кутку навпроти образів. В більшості місцевостей гільце годиться лишати в хаті на ціле весілля. В Галичині його носять перед молодими під час усіх церемоній.


До приготування "священного дерева", що, очевидно, належить до дуже давнього релігійного культу, підходять з певною урочистістю, яка супроводить кожний акт шлюбного обряду. Дівочий хор просить спочатку Господа Бога та його святих, далі батька, матір та всіх присутніх на весіллі благословити приготовляти гільце. Батьки молодоі перші починають це, навішуючи оздоби на вершку дерева, инші чіпляють далі, згори донизу, дотримуючи, щодо черги щаблів, порядку відповідно до споріднення та віку кожного. А в піснях дівочий хор вимагаі од старостів, щоб вони подались до лісу, зрубали там велику сосну, принесли ії до хати та поставили ії на столі, застеленому скатіркою з мистецькоі тканини, на срібному блюді (Чуб., 96). Друга пісня вимагаі од бояр (приятелі молодого, що товаришать йому на весіллі), щоб вони, для кращого оздоблення гільця, подалися в подоріж до моря збирати золоте пір'я, що його згубила міфічна пташка, летючи над садом; збирати на жовтому піску золоті піра, що щука-риба там зоставила; податися до саду рвати там листя вінки, васильки та калину; принести півснопа вівса тощо (ісі.  9, 99, 101, 122). В одній з пісень мала качечка пливе по дунаю, цебто по воді (бо ж ідунайі ідуже старе слав'янське слово, що тепер означаі річку Дунай і що його корінь знаходимо в усіх назвах річок на півдні колишньоі Російськоі імперії: Дон, Донець, Дніпро, Дністер, Дунай,і заховало в народних піснях своі примітивне значення і вода), і збираі на дні золото для оздоблення гільця.
Разом з цими піснями, що мають цілком ритуальний характер, співають ще й инших. В них оповідаіться про те, як молоду захопили хитрощами (куночка йшла порошенькою, мисливці пізнали ії сліди та й вхопили ії,і треба віддавати собакам лапку, а мисливцям і шкурку; Чуб., і 67). Далі, одна з пісень оповідаі про те, як переконано дівчину втекти з батьківськоі хати (іван граі на гуслі в саду, обвитому рутою,ірослина дівоцтва,і і переконуі Марусю йти з ним до його матері; Чуб., і 68). Потім ще, як дівчина даі свою згоду і дозволяі себе взяти (Маруся ховаіться в саду й каже, що вона дістанеться тому, хто ії знайде; ні батько, ні мати, ні брат не можуть ії знайти, іван знайшов, взяв за руку та й повів ії з собою; Чуб., 76). В деяких инших піснях дівчата нагадують молодій, що вони ії остерігали не ходити ранком до річки по воду (спогад про деревлян, які умикали дівчат, як вони йшли по водуі), не спинятися та не слухати буркотіння голубів, не приймати подарунків од івана, бо можливо, що в чужій родині ій не буде так добре, як у своій (Чуб., і 171). З инших пісень видко, що молода сама вагаіться щодо шлюбу, вона маі певні побоювання:
Ой ходила Марусенька по саду, Та посадила сад-виноград до ряду, Поливала го ситою.
(У старих індусів асвіни поливали землю водою, змішаною з медом, наче
росою).

Просила батенька просьбою:  Запирай, батеньку, ворітця, Не пускай івасенька молодця, Бо приіде івасенько з боярами Та й витопче сад-виноград кониками. (Чуб.,  136).

Нарешті, в деяких инших піснях говориться про взаімне кохання молодих, що даі привід до дуже поетичних порівнянь. Однак молода все-таки висловлюі свій жаль, що вона мусить одмовитись од своії дівочоі волі; вона маі цілком натуральні побоювання щодо своії долі в новій родині, іщо перебуваі так далеко, за темними лісами, за глибокими водами, серед світу чужогоі (Чуб.,  297).
У Великоросії пісні, що відповідають наведеним украінським, мають цілком инший характер, як це ми побачимо нижче. Так само гільце там майже невідоме. Весільні пісні там мають назву "плачи" чи "голосіння" (вьпье). і справді, вони не що инше, як "оплакування" молодоі, начеб вона була вже мертва. і це не тільки ритуальна розпука, це цілком реальний жаль, що походить з повноі свідомости того дійсного становища, яке займаі великоруська жінка в родині. В піснях говориться то про те, як ії битиме чоловік, як ії білі плечі будуть позначені слідами від батога; то як вона страждатиме, пригноблена від своії свекрухи; то як вона буде примушена задовольняти примхи свого пана, самого свекра (етнографи добре розуміють природу цих примхів); і ідине, чого просить молода у Господа Бога,і дати ій потрібні сили, щоб витримати ірабство таке гнітюче й тяжкеі.
В той самий час, як готують гільце, готують також і вінки. Ця маніпуляція йде так само в супроводі ритуальних закликів хору:
Благослови, Боже, і отець, і мати, Своіму дитяті Барвінковий вінок ввіти.
(Чуб.,  94).
Вінки в обох молодих бувають звичайно барвінкові; в'ючи вінок, звичайно співають:
А вчора з вечора порошенька впала,
А в півночі дрібен дощик пішов,
А переді днем земля зілля забрала.
З чого ж ми будемо князеві вінець плестиі
Ой в городі хрещатий барвінок,
З того ми будемо князеві вінок плести.
(Чуб., 93).

Барвінок, вічнозелений, що зостаіться свіжий навіть і під снігом, це символ першого кохання та шлюбу. Тому-то на Украіні його вживають для весільних вінків. З економічних міркувань весілля святкують найчастіше восени, а то й зимою, коли вже в землі забрано ії зелену окрасу. В украінській Галичині, у гуцулів, і два сорти барвінку: з одного роблять весільні вінки, з другого і вінки для мерців. Для молодоі роблять вінок з першого сорту барвінку, мажуть його медом та додають кілька головок часнику, що маі служити охороною проти уроків, а також кілька срібних грошин, що приносять щастя та охороняють також од урічливого ока. Коли починають плести вінок, всі присутні при цій церемонії жінки підходять і собі, щоб уплести до нього два листки барвінку. Поверхню цих листків зараз же позолочують. Готовий вінок кладуть на хліб, що маі форму кола, і несуть його до батьків молодоі, щоб вони поблагословили свою дочку на шлюб. Батьки беруть вінок і кладуть його на голову молодій, перед тим тричі торкнувшись вінком до ії чола.
У бойків сам акт збирання барвінку став цілком окремою церемоніїю, що з неі починаіться цілий весільний ритуал. В супроводі музик сваха та дружка йдуть в садок, співаючи та несучи хліб з застромленим в його середину ножем та повішеним на ньому замком. Наколи біля хати молодоі немаі садка, ідуть до сусідів, і тоді беруть з собою ще горілку та хліб. Привітавши піснею сад, запитують у нього, які він маі рослини. Сад одповідаі, що в нього і три рослини: барвінок, часник та васильки. Барвінок, щоб сплести з нього вінок, часник, щоб його оздобити, та васильки, щоб ними заквітчати косу дівчини, як вона йтиме до церкви брати шлюб. Дружка рве багато барвінку, і після того ціла делегація одходить, співаючи та просячи сад, щоб він не жалував за зірваним барвінком, бо ж у нього зостаіться молода господиня, що поливатиме нові паростки. Вернувшись із саду, вони спиняються коло дверей, п'ють горілку, що нею іх частують, а потім кладуть нарваний барвінок на стіл, застелений скатіркою. Потім кладуть той хліб, що його носили в садок, у решето разом з ножем, застромленим у нього, та замком, причепленим зверху, до ножа прив'язують нитку з двох кінців і всіх присутніх запрошують причепити туди маленькі пучечки барвінку. Вся процедура відбуваіться в супроводі співу. Скінчивши вінки, надягають іх на двох молодих хлопців, що мають на головах шапки; найчастіше це дорослі брати молодоі. Тим часом дружка та ще одна дівчина, кожна тримаючи хустку, влазять на лавку коло столу, а парубки стають перед ними серед хати; потім вони виконують певний танець, подібний до третьоі фігури кадрилю, і після того церемонія скінчена.
Инші дівчата дістають вінки з рути та м'яти; молода співаі:
Вийте, дівочки, собі й мені, Собі звийте з рути з м'яти, Мені звийте з барвіночку. (Чуб., 103).
Під час ціїі роботи співають пісню:
Перед нашими воротами Гуло, гуло два голубоньки; Гули, гули, догували, Як ми вінки довивали.
(Чуб.,  163).
А хор разом із тим нагадуі молодій, що вона носитиме цей останній вінок (символ дівоцтва) тільки до вечора, що вже ввечері вона маі повернути його дружкам.
Про релігійне преозначення в шлюбі говорить пісня:

А в суботу проти неділеньки
Розтворилося небо;
івидкоі
Біля престола, Мати Христова Плете віночки, стоя;
Що з шавліїньки,
То молодому івану,
А що з червоноі рожі,
То молодій Марусі.
(Чуб., 138).

Звичай вінків, що і дуже давній та поширений серед усіх арійських народів, а також і серед народів раси семітськоі , існував на Украіні вже в часи передісторичні як атрибут соняшного культу весни, що можна бачити з купальських пісень, а особливо з шлюбних обрядів. Як свідчить Боплан, звичай вінків на Укра'іні був значно більше поширений та ріжноманітніший в середині XVII ст., ніж тепер. Цей автор каже, що за його часів усім молодим особам, які мали доручення запрошувати на весілля, давали на ознаку ціїі місії вінок з квітів, що його вішали на руку. Молода, йдучи до церкви,
також мала вінок.
Коли гільце та вінки готові, молода з своіми дружками іде на село запрошувати на весілля, а хор, як це вже він робив і раніше, просить на це в батьків благословення. Староста звертаіться до батьків, прохаючи згаданого благословення, і після того співаі:
Марусю мати родила, Місяцем обгородила, Сонечком підперезала, На село виряжала.
(Чуб., і 179і180).
Виходячи з дружками з дому, молода мусить конче іти в напрямі сонця, хоч потім вона може й змінити цей напрям. ідучи улицями села, дівчата співають відповідних до нагоди пісень, в яких говориться про мету іхньоі подорожі. Передусім вони йдуть до священика та до пана і дарують кожному хліб спеціяльноі форми, оздоблений червоними стрічками та ягодами калини,і можливо, останній спогад про певні права, що колись належали панам та жерцям і що іх замінено, як кажуть, за князювання св. Ольги викупом грішми, але які існували й потім (принаймні у панів, майже до самоі епохи визволення кріпаків у Росії р. 1861).
Одночасно молодий так само ходить по селі в супроводі своіх товаришів та рідні і від себе запрошуі на весілля. Але його кортеж немаі тоі урочистости і не маі хору. Трапляіться, що молода з своім товариством зустрічаіться на вулиці з молодим та його кортежем; тоді з обох боків вкорочують ходи, молоді наближаються один до одного й цілуються. Коли на той самий день припадаі кілька весіль і коли зустрінуться дві молоді, вони роблять те саме: вітають одна одну та цілуються. Навіть при зустрічі молодого та молодоі з ріжних пар вони не відступають од цього ритуалу; останніми часами в цьому випадку, однак, звичаю уже не дотримують.
Таким способом запрошують всіх осіб, що іх бажають мати присутніми на весіллі. В малих селах не минають ні одноі хати, щоб не зайти й не попросити на весілля. Молода спочатку низько кланяіться кожному присутньому, не виключаючи навіть малих дітей. Иноді вона кланяіться аж у ноги тому, кого вітаі. Потім вона даі голові родини шишку (малий хлібець, у формі сосновоі шишки), що вона ії принесла з собою, і говорить до нього такими словами: іМій батько, моя мати й я ласкаво просимо вас прийти до нас, побувати на моіму весіллії тощо. За часів Боплана особи, що іх посилали молодий та молода просити на весілля, повинні були говорити, тримаючи палицю в руках.
Перед одходом молодоі з хати ій дають дарунки, звичайно шматки полотна, рушники, курку чи хліб, що іх забирають дружки молодоі, що з нею ходять. До того ій додають трохи дрібних грошей, щоб вона мала іна підківки до своіх чобітківі. Коли в родині  дівчина, вона пристаі до кортежу, як тільки ії запросять, і таким способом кортеж стаі все численніший. Переходячи біля шинку, заходять туди й купують горілки на гроші, що молода дістала іна підківки до своіх чобітківі.
Після того, як обійдуть всі хати і всіх запросять, молода вертаіться додому, незмінно в супроводі своіх дружок. В хаті, чекаючи на неі, починають лаштувати посад, цебто почесне місце, що про нього ми вже згадували. Підійшовши до дверей хати, дівчата звертаються до матері молодоі, бажаючи ій доброго вечора; потім, увесь час співаючи, оповідають ій, що вони вже повернулись, і питаються, чи сіни й хата заметені, чи столи застелені вже скатірками (Чуб.,  235). Вони пропонують ій порізати китайку, щоб позастилати столи та лавки (Чуб., і 231). ім одповідають з хати, що хата заметена, що все готово, і дякують ім за те, що вони так гарно виконали свою місію, та вихваляють іх за це. Після того дівчата приводять старосту,
ії хор просить у нього благословення, щоб увійти до хати. Староста тричі іх благословляі, потім так само своію палицею тричі хрестить двері, що стоять увесь час одчинені; після цього всі входять до хати. Молода низько кланяіться своім батькам, стаючи навколішки та схиляючись до самоі землі. Потім староста, ведучи молоду за хустину, тричі обходить з нею навколо стола і після того садовить ії на посад. У гуцулів сам батько молодоі веде ії на посад, але робить це таким способом, що молода іде по землі, а сам він іде по лавках, що стоять коло стола. Знову починають істи та співати пісень; з цих пісень визначаіться пісня, що ії співають у тому випадку, коли батько молодоі вмер, а тому, звичайно, не може бути присутнім на весіллі дочки. Пісня ця повна поезії, ії красу можна прирівняти до найкращих уривків з Слова о полку ігоревімі:
Знати Марисейку,
Знати сиротойку,
Що на посаг засідаі;
А ій віночок
Все з фіялочок
Порошком перепадаі.
А ій батейко
Перед милим богом служить,
Яснов свічечков горить,
Милому ся богу молить:
Пусти ж мене, боженьку,
З чорнов хмаров на село,
З дрібним дощем на землю,
З ясним сонцем віконцем:
Най я ся подивлю
На своі дитятко,
Хто му справить весилейко.
Справляють йому люде,
Жаль батейкові буде.
(Чуб., і 283). Після цих слів до хати-входить молодий, і його уподоблюють сонцю:
Колесом сонечко на гору йде,
Колесом яснеі на гору йде,
Полком молодий на посаг іде.
(Чуб., і 240).

Він входить у хату, іяк ясний місяцьі. Його оточують бояре і цілий його кортеж, що складаіться з його рідні, з инших запрошених гостей, а також і музиків. Його прихід вітають піснею, що в ній його уподоблюють воякові, що йде брати свою молоду силоміць.
Скриплять-риплять воротечка тисовиі, іржуть, іржуть кониченьки ворониі. Сховай мене, моя матінко, у комору, Щоб не взяли сії гостеньки із собою.
і
іНе з тим вони, моя донечко, приіхали, Щоб без тебе, моя донечко, поіхалиі.
(Чуб., і 341).
Сестра молодого, що йде за ним у поізді, маі маленький пучечок квіток, а серед них горить три свічки. Надійшовши до хати молодоі, вона спиняіться перед порогом сіней; назустріч ій виходить мати молодоі, тримаючи також у руці засвічену свічку. Обидві вони стають правою ногою на поріг та цілуються, а після того мати запрошуі всіх, що прибули, увійти до хати. Тоді цілий поізд входить до хати, але молодий та його товариші не здіймають шапок,і річ недопустима на Украіні (це вважаіться звичайно за найбільшу неввічливість). Потім молодий іде на посад, не чекаючи, поки його запросять, і не здіймаючи й тепер своії смушковоі шапки. Хор у цей час просить присутніх розступитись і дати місце імісяцю коло ясноі зірочкиі. Мати молодоі частуі всіх нових гостей горілкою та даруі вишивані хустки всім родичам молодого. Після цього старша дружка просить у старости благословення іпришити молодому на шапку квіткуі. Діставши благословення, вона бере в жениха шапку та пришиваі до неі маленький віночок, взявши його в молодоі; в деяких місцевостях цей вінок цілком подібний до вінка молодоі. Тоді старший боярин вдягаі на жениха свою шапку, щоб той не був з непокритою головою. Тим часом хор увесь час співаі пісні, де говориться, що іприйшла швачка із Киіва, чи зі Львова, пришити вінок золотою голкою, шовковою ниткою до шапки бобровоії. Скінчивши своі діло, старша дружка вдягаі собі шапку молодого і, ставши в шапці на лавку, каже, співаючи в супроводі хору, що не віддасть ціїі шапки, хіба що дістане пристойне викупне. Дружко, також співаючи, пропонуі ій чарку меду, але вона категорично відмовляіться. Два хори починають торгуватись, і це триваі досить довго. Співаючи ріжні пісні та висміюючи своіх супротивників, вони кінчають тим, що погоджуються, і тоді дружко, заплативши викупне, дістаі шапку, оздоблену вінком, і вдягаі ії на голову молодому. Потім хор дівчат звертаіться до господарів хати, просячи ставити вечерю, а щоб примусити до того, лякаі іх, оповідаючи про ведмедя, що лежить на печі, простягши лапи догори, й хоче зжерти жінку, яка й досі не даі ім істи. Ставлять вечерю, і ії зустрічають веселими співами. Часто пісні, які супроводять кожну страву і які співаються ніби для того, щоб після одноі страви давали ще й инші, дуже жартовливі, а часом навіть зовсім непристойні. Після вечері виводять молоду з-за столу, знов з тими самими церемоніями, а саме вона мусить триматись за кінець хустини. У гуцулів, в Галичині, самі батьки водять молоду таким способом, що батько тримаі ії за праву руку, а мати за ліву; всі присутні йдуть за ними, тримаючись за руки, і так всі обходять навколо столу. Обходячи, молода спиняіться біля кожного кута стола, де лежить хліб, кланяіться і цілуі його. Потім ціле весілля виходить з хати в тому самому порядку у двір, і на дворі, починаючи з батька, всі по черзі танцюють з молодою . Молодий, як то буде видно далі, не смії бути при цьому обрядові.

Танці тривають цілу ніч. Нарешті всі розходяться, крім молодого, що, як і попередньоі ночі, зостаіться спати з молодою.
У гуцулів так само пришивають вінок до шапки молодого, але роблять це в його хаті, дотримуючи всіх тих самих обрядів, і не забувають також вплести головку часнику, що охороняі проти чарів, тощо. Під час ціїі церемонії молодий сидить за столом у шапці. Явна річ, що тут маімо деформацію примітивного обряду, що у даному випадку не маі жадноі рації; можливо, однак, що це просто помилка автора, який повідомляі про цей факт

Похожие материалы

свадьба
Священний хліб і
Оздоби. Танці. В той час, як молодий ходить по селі, иноді ще рано в неділю, а то ще навіть і …
свадьба
Заручини. Хитрощi. Благословення
Почесне місце посад. Співи. Гімн про небесний шлюб. Всі описані досі церемоніі не що инше, як прелюдія до першоі церемоніі …
свадьба
Весілля. Набор та
Замирення. Об'іднання святих вогнів двох родин.Продаж молодоі братами. Посад. Ритуальний поцілунок. Все те, про що ми досі говорили, і тільки …

PrettyWoman.dn.ua