Священний хліб і коровай. Церемонія ритуального мелення. Приготування короваю. Пісні та обряди.

Оздоби. Танці.

В той час, як молодий ходить по селі, иноді ще рано в неділю, а то ще навіть і кілька день перед тим, починають готувати коровай. Цей обряд являі уривок стародавнього релігійного культу, що заховався в ритуалі украінського весілля в дуже виразному й непорушеному вигляді. Коровай це священний хліб, що маі дуже велике ритуальне значення і що, без жадного сумніву, фігурував колись як жертвена річ. Щодо етимології самого слова, то одні (Ящуржинський) гадають, що воно походить од московського слова кроить, по-украінському краяти, а инші (Сумцов) вважають, що воно походить од санскритського корня, чинити; санскритське словоі означаі рід пирога, а литовське слово karaіszis хліб чи також пиріг. В усіх релігійних культах жертва хлібом замінила собою жертву худобою, тому дуже часто надають хлібові форми ріжних тварин, що іх колись мали звичай колоти як жертву, а саме: бика, барана, козла, свині тощо. Беручи на увагу, що украінський коровай так само маі форму ріжних тварин, або частіше ще ріжних частин іх тіла, як-от голова, роги тощо, назва цього хліба, який замінив собою жертвене м'ясо, мусить мати етимологічний зв'язок з санскритським словом /rravya, грецьке аіиді, латинським саго-піз м'ясо, старослав'янським крава, московським та украінським корова, польським rrоwа, так само як і слав'янським словом коровь, польським rrew і т. д.,і кров.


У всякім разі не може бути найменшого сумніву щодо значення цього хліба як жертви, а також і щодо його зв'язку з культом сонця, як це читач зараз побачить.
На Украіні коровай годиться робити виключно тільки молодицям, що на той час живуть зі своіми чоловіками, так що до участи в цьому обряді не можуть бути допущені не тільки вдови, але й ті молодиці, що іх чоловіки на той час відсутні, наприклад, на військовій службі тощо.
Иноді навіть виключають жінок, що вдруге вийшли заміж. Цих коровайниць, що іх число мусить бути непарне (чи-не сімі), спеціяльно запрошуі мати молодоі, або иноді запрошують іх через посередництво якоі-небудь родички чи иншоі жінки, конче заміжньоі; ії звуть тоді іпрохальницеюі. В деяких місцевостях навіть саму муку для короваю готують відповідно до ритуалу, і в цьому обряді може брати участь молодь обох статей. Парубки до-дівчата сходяться в сінях, де звичайно стоять жорна, дістають певну кількість зерна і зараз же починають молоти його, співаючи.
Треба зазначити, що в цій серії пісень просять у'місяця, щоб він до хати, де мелють муку на коровай, послав таке ясне світло, як світло сонця. Далі пісня звертаіться до пшениці, що так швидко та гарно достигла на полі, щоб вона так само перетворилась у тісто і з'явилась потім у вигляді короваю. Одна з пісень особливо цікава, хоч вона й складена скорше в жартовливому тоні: ії символічний характер виявляіться з безперечною певністю. В цій пісні говориться, що козел став мельником, а коза стоіть поруч із ним, щоб підсипати зерно. Символічна роля, яку грали ці тварини в стародавньому вакхічному культі, не потрібуі дальших пояснень.
Ми назвали цю операцію мелення актом ритуальним, і справді, тоі муки, що ії отримують од цього мелення, для короваю зовсім не вживають. Звичайно беруть муку вищоі якости: трохи даі господиня дому, а крім того, кожна молодиця, що бере участь в приготуванні короваю, мусить конче принести з собою певну кількість муки, так само яіць, масла та инших річей, потрібних для виготовлення цього священного хліба. Цей звичай дуже виразно вказуі тільки на участь цілоі родини (чи цілому роду) в жертвах, що іх творили в старі часи і, само собою, також і під час складання шлюбних договорів.
Зібрані, щоб місити коровай, молодиці, яким доручено цю працю, починають з того, що заквітчуються барвінком та миють руки. Потім вони, співаючи, просять старосту, щоб він благословив іх розпочати працю. Потім вони сиплють муку в ночви, поставлені серед хати, додають туди води, а часом і горілки, іщоб коровай був веселийі, а після того перекладають тісто з ночов у діжу, де його й місять. В багатьох місцевостях старосту та підстаросту, а то ще й матір старшоі дружки запрошують взяти участь в цьому на початку роботи, що ії молодиці провадять далі вже самі. Пісні, що іх співають коровайниці за працею, починаються проханням до Господа Бога та Божоі Матері допомогти ім виконати іхні завданняії (Чуб., 492, 501 та ин.). Пісня далі пояснюі, що воду для святого короваю брали в дунаю, що ходили брати ії з семи ріжних криниць, що сім міхів муки вжито для нього, що цю муку змололи з пшениці, що росла на семи полях, що мелено ії на семи жорнах, що ії переховувано сім літ, що до короваю дано сім кіп яіць од семи молодих білих курок; що сіль взято з семи возів, що масло взято з семи макітер, які стояли в семи хатах; що це масло збите з молока від семи молодих корів (Чуб., ії 501, 523 та ин.). Поки місили коровай, іТрійця в церкві ходила, Спаса за ручку водила (sic!)і; пісня запрошуі його взяти участь у праці:
Ходи, Спасе, до нас, А в нас усе гаразд:
Хорошиі коровайнички Коровай бгають
Та сиром поливають.
Зсередини сиром, маслом,
Около добрим щастям.
(Чуб., 501).
В иншій пісні говориться, що навіть вітер не смії віяти в бік тоі хати, де мусить творитись це велике таінство, бо ж:
Сам Бог коровай місе, Пречистая світе, Янголи да воду носять, Миколая на помоч просять; Просили, просили, да й не упросили, Дак вони сами замісили.
(Чуб., 504).
Коли тісто добре вимішене, його виймають з діжі, на діжу ставлять п'ять свічок, звитих докупи, а одну велику свічку ставлять на ножа, покинутого на дні діжі, і кінчають місити тісто вже на столі. Пісня оповідаі:
Три сестри свічку сукало, Трьох зілля клало: руту, і м'яту, Хрещасті квітки, Щоб любилися дітки, Щоб любилися, цілувалися, Щоб всі люде дивувалися.
(Чуб., 500).
Коли тісто вимішене, ставлять на діжу перевернуте віко, на нього кладуть навхрест дві маленькі в'язочки соломи, засипають іх мукою і на неі кладуть коржа, посипаючи його жменею вівса; цей корж і служить підставою для короваю. Крім цього коржа, що невідомо з якоі причини завше припадаі музикам, кладуть ще сім инших коржів з того самого тіста, що й коровай. Тоді батько молодоі кладе зверху кілька дрібних монет, а мати покриваі коржі хустиною чи рушником, натискаючи на них локтем і роблячи таким чином в тісті ямки, куди садять ріжні фігурки з того самого тіста в формі сонця, місяця, голубів тощо. Боки оздоблюють подібними фігурками, зробленими також із тіста; вони наподоблюють птахів, ріжну скотину, роги, копита, хвости, коров'ячі дійки тощо. Нарешті, верхня частина короваю обкладаіться стрічкою, зробленою також з тіста, щоб його іоперезатиі (пісня каже, що він оперезаний золотим поясом чи обручем); потім зверху в коровай встромляють шишку (також з тіста та помальовану червоним), що вінчаі цілий коровай і надаі йому остаточно його особливий характер. Круг пояса та на вершку шишки ставлять п'ять свічок і засвічують іх. Тоді хор просить Бога, щоб священний коровай вдався,
Як день білий, Як бог милий, Як яснеі сонечко.
(Чуб., 538).


Коли коровай уже готовий, щоб його садовити в піч, коровайниці просять старосту, щоб він благословив іх на це, проказуючи це прохання тричі: Діставши благословення, вони закликають парубка (иноді звичай вимагаі, щоб це був жонатий чоловік) і, називаючи його "кучерявим", просять його вимести піч. Парубок виконуі це ритуальним способом, вдаряючи тричі віником у піч. Після цього садять коровай у піч, старанно вибравши для нього місце, що приносить щастя, як говориться в пісні, яка в той час вихваляі кучерявого. Иноді пісня даі йому назву вірмена, начебто з причини його кучерів, які у нас, як і в багатьох народів, означають щасливу людину (Потебня). Але правдоподібніше, що слово вірмен не що инше, як скорочене вірняний (той, що вірно любить), і що це слово нічого спільного з вірменами не маі. Варіянт пісні, що ми його зараз процитуімо і який знаходиться у Чубинського (стор. 237), добре це доводить, так само як і обставина, що в тій самій пісні ми маімо багатого, що ставить коровай у піч. Таким чином, комбінація цих трьох ознак кучерявий, цебто щасливий, вірняний та багатий надаі цьому обрядові той самий зміст, що у звичаіві, який практикуіться на Украіні, в Німеччині та в инших краінах і згідно з яким треба зогріти шлюбну постіль молодоі пари, поклавши спершу туди подружжя, що іх взаімне кохання й щасливе життя відоме всім.
Посадивши коровай у піч, оточують його, відповідно до слів пісні, іяк зорі оточують сонцеі, малими хлібцями ріжноманітноі форми; між ними завше шишки, і ці шишки завше помальовані червоним. Крім шишок, роблять також дивеньі круглий хлібець на кшталт перстня. Слово дивень походить од слова дивитись, і звуть цей хлібець так тому, що молода маі дивитись крізь нього; через те хлібець ціїі форми печеться тільки в хаті молодоі, а в хаті молодого печуть борону і часто додають також бичка з тіста. Печуть ще й лежень довгий хліб, що його дарують молодим на другий день після весілля, перед тим, як вони встануть з постелі. Пісня оповідаі, що в цю хвилину з'являіться янгол, що зазираі у піч, шукаючи там щасливе місце, щоб його зайняти. Хор, звертаючись до короваю, просить його виростати в печі, як росте риба в дунаю: іВізьмись, мій короваю, та рости вгору так, щоб твоя височінь могла зрівнятися з глибиною води, куди сягаі риба в річці і.
Як тільки коровай посадять у піч пектись, всі парубки, присутні в хаті, кидаються на коровайниць, щоб вирвати в них лопату, що на ній вони садили в піч коровай; вихопивши в них цей трофей, вони скачуть і танцюють по хаті, приспівуючи. Але коли коровайницям пощастить затримати в себе лопату, то тоді вони мають перемогу, танцюють та співають.
Потім ікучерявогоі виганяють з хати, коровайниці, загасивши свічку, що ввесь час горіла в діжі, миють руки, а воду цю несуть вилити на тік. При цьому вони висловлюють побажання, щоб молода пара стільки пар волів мала, скільки пар рук милося в цій воді. Вернувшись до хати, вони стають навколо діжі, разом з чоловіками, що зостались у хаті, підіймають тричі діжу вгору, стукаючи нею об сволок; цілуються навхрест, потім носять діжу по хаті і починають нарешті з нею танцювати; до цього танцю вони приспівують коротких веселих пісень, переважно еротичного характеру. В пісні говориться: істароста танцюі з свахоюі, іпарубок з дівчиноюі,і дівчина каже, що вона краще буде ікамінь копати, ніж з поганим танцюватиі.
За колодою, за дубовою, Там козиниі роги. Коровайниці, добриі жони, Позадирали ноги...
Піч наша регоче, Короваю хоче, А припічок усміхаіться, Короваю сподіваіться.
А лавки дриіають, А вікна моргають...
Короваіва пара (мабуть, натяк на вогонь) По припічку грала, Під піч заглядала, Чи в печі місце Короваіві сістиі
А в нашоі печі Срібниі плечі, Орловиі крила, Щоб коровай гнітила. Поцілуймося Хто кому рад. (Чуб., ії 498, 501, 545, 546, 550, 555, 572; іСтепі, стор. 225).
Потім ставлять діжу на місце, а коровайниці жартома гризуть (sic!) край ночов, де вони спочатку розчиняли тісто. Дають ще раз істи, і за столом увесь час знову співають. В одній пісні говориться, іщо на скотарні дві телиці, а ми дві коровайниці, йдемо спати на печі, щоб коровай стеречи, аби янголи не прийшли його забратиі. Другий варіянт ціїі пісні говорить про конечність стерегти коровай,
Щоб хлопці не вкрали за дунай не задали.
В цих піснях, коли говориться про воду, користуються завше архаічним виразом, вживаючи слова дунай.
Пісні,і що маютьі архаічнийі характер,і відзначаютьсяі особливоюі веселістю. іДайте мені чарку вина,і співають коровайниці,і я ії вип'ю, дайте мені другу вип'ю й ії, дайте мені третю, спробую й третю; дайте мені всі двадцять чотири, і тільки тоді я відчую, що всі моі сили вернулись до менеі.
Коли чарки налиті, батько й мати п'ють до молодоі, бажаючи ій, щоб вона була ісильна й здорова, як вода, весела, як весна, багата, як земляі.
Коли коровай спікся і час його виймати з печі, співають:
Де тиі ковалі живуть, Що золоті сокири кують; Ковалю-коваленьку, Скуй мені сокироньку; Будемо піч рубати, Коровай добувати.
Бо він у печі так виріс, що його вже годі так витягти. Коли коровай вийнято з печі, у нього питають:
Де ж ти був,
Що ти чував,
Святий короваю
Бував же я,
Чував же я
Місяця з зорею
Цебто молодого та його суджену
(Чуб., 584).

Ще раз вихваляють коровай, як даний Господом Богом; про нього кажуть:
Ясний, красний,
Як місяченько,
Як ясне сонечко.
(Чуб.598).
Потім кладуть коровай на віко діжі, застелене навхрест двома вишиваними рушниками, ставлять віко на голову молодиці, і вона несе його до комори

Похожие материалы

свадьба
Заручини. Хитрощi. Благословення
Почесне місце посад. Співи. Гімн про небесний шлюб. Всі описані досі церемоніі не що инше, як прелюдія до першоі церемоніі …
свадьба
Гільце і священне
Покладання вінка на жениха. Напередодні весілля в хаті молодоі роблять гільце (вільце, ільце); це звичайно буваі рано в п'ятницю.Гільцем звуть …
свадьба
Весілля. Набор та
Замирення. Об'іднання святих вогнів двох родин.Продаж молодоі братами. Посад. Ритуальний поцілунок. Все те, про що ми досі говорили, і тільки …

PrettyWoman.dn.ua