Словник символів

Жовтий колір

Жовтий колір - теплий, веселий. Символізує світло, радість, повагу. Жовтий колір - колір золота, зрілого колосся пшениці, жита, ячменю, зів'ялого листя, але і колір хвороби, смерті, потойбічного світу. У Європі жовтий прапор означав карантин, а хрест - чуму. На Україні жовтий колір сприймається як колір ревнощів, зради, тому жовті квіти чорнобривців, хризантем, нагідок, звіробою, безсмертників дарують дівчатам і жінкам у крайньому разі. На Тібеті ревнощі називали - "жовте око".

Білий колір

Білий колір - нейтральний, все збільшує і підкреслює. Тому квіти білого кольору /лілії, конвалії та ін./ - символ невинності, чистоти, доброчесності, радості. Він асоціюється з денним світлом, чарівною силою, захованою в молоці і в яйці. У християнських традиціях біле означає спорідненість із Божим світлом. У білому зображені ангели, святі. Білий колір має і протилежну символіку; він знак порожнечі, безтілесності, мовчання, смерті. Слов'яни одягали покійників саме у білий одяг.

Кольору квітів символіка

Кольору квітів символіка - символіка, пов'язана із кольоровою гамою.
Червоний колір асоціюється з кров'ю і вогнем. Його символізм багатозначний та амбівалентний. З одного боку - енергетичний, активний, символізує повноту життя, свободу, урочистість, радість, а з іншого - ворогування, помсту, війну, агресивність. Він має цілющі властивості, охороняє від "вроків" та чаклунства. Червоні квіти троянди, гвоздики та плоди калини і горобини допомагають від нечисті. Аналогічну дію проявляють червоні нитки, зав'язані на руці дитини, писанки, намисто. Червоний колір - знак влади і величі. У Візантії тільки імператриця могла носити червоні чобітки. На прапорах він символізує бунт, революцію, боротьбу, незалежність.

Колиска - символ безсмертя роду

Колиска - символ безсмертя роду і родоводу; ба'тьківщини, Батьківщини; зародження, виникнення життя; центру, першопочатку чогось важливого.
На думку Б.Чепурка, слова коло, колесо, колосок, колиска, колодязь, а також ритуальний, та й взагалі святковий "калач" - однокореневі лексеми /Чепурко Б. Українці. - С. 33/.
Якщо "врахувати, що вказані слова називали найсвятіші для праукраїнців іпостасі - Сонце, хліб, воду, дитину, любов, а коло /див. Коло/ було магічним оберегом від нечисті, то стає зрозумілим символічне значення самого предмета і слова "колиска". А семантика його сягає світових вершин!
По-перше, колиску /невеличке ліжечко для спання і колисання дитини/ колись плели із священих дерев - верби /див. Верба/, дуба /див. Дуб/, верболозу, явору. По-друге, формою колиска була подібна до кола /овалу/. І форма і назва - слово /бо колись воно було великою магічною силою!/ були надійним оберегом немовляти від злих сил.
Колиску кріпили до сволока на гаку чотирма мотузочками. Сволок - брус, на якому трималася стеля хати, символізував міцність оселі, довговічність, був оберегом. На ньому записували імена, важливі дати, події в житті родини, вирізали хрести, розетки-обереги. Чотири мотузочки колиски теж усимволізовували 4 сторони світу, який чекає на дитину.
Немовля було найдорожчим скарбом оселі, матері не випадково мріяли про "шовковії вервечки, золотії бильця, срібні колокільця" мальованої колиски, які символізували світлу та багату долю нащадка.
"У народі не випадково існували пестливі назви "колисочка", "колисонька", бо вона оберігала надію, цвіт роду українського, гойдала, виколихувала. А поруч мати ніжно нашіптувала: "Сон у колиску, дрімки у віченьки, здоров'я на достаточок, спи, мій синочок". Магія пісні, супокійне, легеньке погойдування колиски - і "золотенятко - мамине дитятко" спокійно заплющувало віченька. У деяких місцевостях вважали, що дитину треба класти головою на схід сонця, що теж мало вагоме символічне значення /див. Схід-Захід/. Ось один із поетично-символічних зразків колискової науки: "Для донечки-зіроньки матрацик у люлечку клади з соломи пшеничної /солома - символ життя, запліднюючого начала - О.П./, для синочка - житньої. Про квіти не забувай. Під подушечку клади чебрецю, м'яти, безсмертника, материнки, полину. Вони, доню, чудасію творять: з очей знімають, сон дитини оберігають. Може, десь хмелю бачитимеш, що розвивається над річкою, то промов до нього слово /див. Слово/ й зріж квіти-шишечки, але небагато - сім, дванадцять /див. Дванадцять/. Зрізай і приказуй: "Хмелику-хмельовий, служнику землі-матері! Прошу тебе шишок дати, сон в колисоньку з вечірньою зорею накликати!"
Символічне навантаження мала і вишивка на простирадлах, наволочках подушки. Слугувала як окраса і надійний оберіг: "Кладу ниточку на щастя, на здоров'я сину: щоб ріс міцним та красним /красивим, палким як вогонь - О.П./, як зоря довіку. Живу нитку з сонця візьму, а зелену - у трав. Подарує небо синю, зіронька - багряну.
Калинова колиска усимволізувала безсмертя роду і родоводу, батьківщину.
О. Потапенко.

Калина

Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв.
"Без верби й калини - нема України", - каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше - гільце /вільце/ молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом?
Вважаємо, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди...
Етимологія слова "калина" пов'язана із поняттям вогню, води /див. Вогонь. Вода/ - першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святим було материнське побажання: "Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!"
Одним із найважливіших символічних значень калини було "чиста дівоча врода" /"А дівчина, як калина, личком рум'яная..."/. Символізувала вона і вірне, довічне кохання /"Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько"/. Ламати калину - означало виходити заміж, любити. "Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, - пише О.Братко-Кутинський, - калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України" /Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція/ Людина і світ. - 1991. - № 11. - С. 38/.
У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина:
А ми тую червону калину
та й підіймемо.
А ми нашу славну Україну
та й розвеселимо!...
Червона калина стала також символом українського козацтва, війська.
Філософськи глибоким є й символічний образ "калинового мосту". "Калина - символ розквіту, - підкреслює Б.М.Ажнюк, - міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість /ширше: народження і смерть/. Перший берег вже за спиною /на ... мості/, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" /Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О.О.Потебня і проблеми сучасної філології. - К., 1992. - С. 41/.
Сумну символіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. "Так символічно, - вказує С.Боруцький, - виражалася потреба постійного зв'язку людини з "тамтим світом", що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя" /Боруцький С. "А ми тую червону калину ..." / Людина і світ. - 1993. - № 2. - С. 28/.
І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі, світлу пам'ять.
О. Потапенко.

Ікона /образ/ - символ Царства Духу, Господа

Ікона /образ/ - символ Царства Духу, Господа; молитви; божественної гармонії; світла, слави Божої і величі; устремління світу, людей до Всевишнього; святості; олюдненого образу Бога.
У православ"і ікона прирівнюється до Священного Писання, Христа як одна із форм одкровення та богопізнання. Ікона має догматичне, літургічне, виховне, естетичне значення. Вона призначена для того, щоб у тимчасовому побачити вічне, у видимому - невидиме, у тлінному - вічне. Смисл ікони полягає не в її речовій красі, а у тій "духовній красі першообразу, яка є Богоподібність". Головна думка православної ікони - це гармонія та мир у церкві та її пастві.
У плані людської творчості ікона - дана Богом довершеність, печать відповідності образа своєму першообразу, символу - тому, що він зображує, тобто Царству Духу. Краса ікони - краса стяжанної подоби Бога, і тому цінність її не в тому, що вона красива..., а в тому, що вона відображає Красу" /Настольная книга священнослужителя. - Т. 4. - С. 176/. В іконі наочно передано реалізацію святоотецької мудрої формули: "Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом".
Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається зокрема за допомогою німбу /вінчика/, який є образотворчою передачею духовного світу, внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона - це зовнішнє вираження перетвореного стану людини, її освячення Божественним світлом.
Водночас багато образів передають, окрім почуттів, знання, земну, церковну і світську діяльність.
Велична простота ікони, спокій її ліній, радість фарб, внутрішня гармонія дають підстави розглядати її саму як символ молитви. Ікона відображає "не хаос нашого гріховного світу, а божественний порядок, спокій, де панує не земна логіка, не людська мораль, а Божественна благодать" /Наст. книга... - С. 182/. Вагоме значення має кольорова символіка ікони. Зокрема, золото на ній символізує світло /див. Світлий/, яке саме є символом Божественного. Водночас золото - це образ "пломеніючого блиску, слави Божої", енергії Всевишнього. Премудрість Божу символізує на іконах червоний колір, устремління світу до Бога - голубий.
Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Їх використовували при всіх важливих подіях родинного життя, наприклад, у новозбудовану хату вносили ікону Миколи-угодника або Миколи-чудотворця. Роль святинь, оберегів виконували ікони Ісуса Христа, Богородиці, Юрія-змієборця та ін.
Українці-іконописці намагалися наблизити народ до святині, а святих - до народу. Цікавою була кольорова символіка ікон. Золотий колір означав небесне царство, блакитний - чисте і благородне життя на землі, пурпурний - владу Господа та ін.
О. Потапенко.

PrettyWoman.dn.ua